Вже минуло майже п’ять місяців з моменту вторгнення путінських військ на територію суверенної України. Щоденно літаючі ракети над головою стали буденною справою для кожного жителя України.
Війна на Україні перетворилася в якийсь заморожений конфлікт, якому не видно ні кінця ні краю. Те, що відбувається тепер на Україні – страшна буденність для кожного її жителя. Схоже люди змирилися, що війна переходить в затяжну фазу і може тривати довгий час.
Велика ймовірність того що мирного неба над головою українці не побачать як мінімум кілька років. Хвалений путінський бліцкриг з тріском провалився ще в середині березня і на сцену вийшла так звана «окопна війна».
Російські війська повільно і в’язко просуваються вперед. Україна ж у свою чергу максимально затягує конфлікт і сподівається на швидке падіння російської економіки.
Український народ, натхненний підтримкою всього цивілізованого світу, відчайдушно бореться за свою свободу, в той час як Кремль підтримують лише Сербія, Сирія та Еритрея. Сьогодні кремлівська «банда» розраховує виключно на свій мізерний резерв.
Такі дурні і недоречні причини вторгнення як «денацифікація», «демілітаризація» і «захист російськомовних українців від нацистів» застосовується все рідше і рідше. Сьогодні Путін прямо говорить, що бореться проти підступного Заходу, а Україна є фронтом і таких фронтів ставатиме все більше і більше.
В кінці лютого Путін втягнув Російську Федерацію в затяжний військовий конфлікт, який погано закінчиться не тільки для України, але й для самої Росії. Реальність така, що поліпшень в найближчому майбутньому не передбачається, а ось погіршення цілком реальні.
Світ давно не той, що був раніше, його давно захопила жахлива реальність, в якій загибель дитини – норма, а обстріли житлових кварталів – елемент обов’язкової програми.
Колишнього світу нам вже не бачити. Його доля – остаточне занурення в темряву або процедура очищення і повстання немов птах фенікс з попелу, щоб засяяти по-новому.