Вся світова спільнота стала свідком того, як розпочата Кремлем так звана «військова операція» стає справжньою каральною операцією. Російська армія з тріском провалила бліцкриг і почала безперервно обстрілювати мирне населення.
В обложених містах пропадає електроенергія і спостерігається дефіцит води, і все це загрожує справжньою гуманітарною катастрофою. З України вже виїхало близько одного мільйона людей, і з кожним днем ця цифра збільшується катастрофічно швидкими темпами. Вони потребують термінової допомоги.
Тим часом, президент Російської Федерації разом із своєю командою пропагандистів продовжують нахабно брехати про «звільнення» українського народу від нацистів і бендерівців. Повним ходом триває блокування соціальних мереж, які можуть пролити світло російському народу на шокуючу правду.
Україна дійсно мріє про звільнення – про звільнення від чіпкої хватки кремлівської диктатури. У 2014 році під час «Революції гідності» українці показали свою єдність у бажанні повалити маріонетковий уряд і піти європейським демократичним шляхом.
Володимиру Путіну звичайно такий сценарій не дуже сподобався: він поставив для себе мету повернути контроль над сусідньою державою або повністю зрівняти її з землею. Зараз він якраз і займається над реалізацією свого підступного плану, його імперські амбіції вже видно не озброєним оком і тільки відчайдушний сліпий дурень не бачить цього.
Але світова спільнота спостерігає за тим, що відбувається не мовчки. Європейські країни спільно з США вводять проти Кремля жорсткі санкції, якими ще кілька років тому можна було б запобігти такому жахливому сценарію. Російським громадянам чітко дають зрозуміти, що така політика сьогоднішньої російської влади є згубною для всієї країни.
Сьогодні Україна отримує озброєння, яким можна було б запобігти вторгненню російських військ, якби його почали надсилати в країну раніше. Однак ні санкціями, ні зброєю вже не повернути життя людей, які стали жертвами цієї безглуздої війни, початок якої було покладено ще в 2014 році.
Ці заходи насправді малоефективні. Коли від ракетних ударів щодня гинуть люди, недоречно думати про стримування конфлікту. Всі вже переконалися, що для Путіна людське життя нічого не означає – це стало очевидним ще за часів першої і другої чеченських кампаній.
Путін буде намагатися гнути свою смугу до кінця, поки не досягне своєї мети або поки його не зупинять. НАТО справедливо вважається наймогутнішим військовим альянсом в історії людства, проте грає роль мовчазного спостерігача страшних військових злочинів.
Кожен день представники світових ЗМІ стають свідками того як безчинствують російські солдати на українській землі. Путінську війну можна сміливо назвати рідкісним моментом моральної ясності, коли сили добра чинять відчайдушний опір силам зла не в голлівудських фільмах, а в реальному житті. Тут немає суперництва релігій та ідеологій, відсутні всякі спірні питання – тільки війна заради війни.
Насправді НАТО не зобов’ язане надавати захист країні, яка не є членом альянсу. Але також немає ніякого документа, що забороняє надавати військову допомогу позаблоковій державі.
На сліпучо білих рукавах Заходу вже видніється кров українського народу. У 1994 році Україна прийняла не просте рішення позбутися статусу ядерної держави, підписавши Будапештський меморандум. Його гарантами стали США, Великобританія і Росія.
Але коли путінська армія анексувала Кримський півострів і окупувала частину східної України у 2014 році замість конкретних дій і зобов’язань щодо захисту так звані «гаранти безпеки» обмежилися лише міжнародним засудженням.
Якщо б світова спільнота не залишилась осторонь ще тоді, цьому страхіттю, яке переживає сьогодні кожен українець можна було б запобігти. Надсилати зброю і вводити санкції необхідно було ще в 2014 році.
Але західні лідери лише розповідали про небезпеку протистояння з Росією, побоюючись розв’ язанню війни. Але війна все одно почалася. Її початок був лише справою часу: успіх наділяє диктаторів крилами. Цей урок історії всі синхронно проігнорували.
В кінці 2021 і на початку 2022 років Росія поступово збільшувала кількість своїх військ біля кордонів сусідньої держави, а Захід обмежувався тільки порожніми погрозами. Замість того щоб надати Україні сучасне озброєння і показати російському президенту, що санкції можуть боляче вдарити по зубах, вільний світ залишався пасивним спостерігачем того, як російська техніка перетинає кордони сусідньої держави.
Україна вже п’ятий місяць продовжує героїчно захищати свою свободу і суверенітет, а Захід, як і раніше залишається пасивним спостерігачем і навіть не збирається втручатися. Володимир Зеленський проявив мужність і відвагу – не покинув рідну країну, всіляко закликав НАТО закрити небо над Україною.
НАТО відмовилося закривати небо над Україною, виправдовуючись тим, що це може призвести до Третьої світової війни. Вони за звичкою зайняли вичікувальну позицію, спостерігаючи за тим, як Путін буде посилювати конфлікт на своїх умовах. А війна тим часом забиратиме все більше і більше людських життів.